Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що − ні?

Як завжди, це було різноманітне читання й перечитування; останнє для мене настільки ж важливе, як і читання – відкриття нового.

Епізод за епізодом, мов хорошу пляшку розкішного сухого вина, смакую книжку Олівера Сакса «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом». Це дуже круто, коли науковці і медики стають письменниками – в них неймовірне предметне та деталізоване письмо, з аналізом серйозних людських проблем. Тому в чудового письменника і лікаря-невролога Олівера Сакса є чому повчитися для кожного прозаїка.

Що рекомендуєте прочитати іншим?

Рекомендую процес читання розуміти і втілювати, як тріаду.

Перша частина – перечитування улюблених авторів (це дуже важливо, коли читацький досвід перевалює за три та більше десятиліття).

Серединна частина – читання фахової літератури, до якої є життєвий і робочий інтерес.

Остання частина – зумисно хаотичне і нічим не регламентоване читання, де може траплятися будь-що. Особисто я дуже люблю цей читацький «хаос», бо він завжди непередбачуваний і сильно збуджує уяву: це завжди несподіванка, імпульс, реалізація мого миттєвого бажання.

Вдруге перечитав «Поза межами болю» Осипа Турянського. Дуже важлива українська книжка про Перш світову війну. Перечитував заради фрагментарної структури подачі та поетики. Такі тексти нині не пишуть, тому вони дуже корисні в плані інших лабораторних можливостей письма.

По четвертому колу перечитую Ісаака Башевиса Зінґера, переважно новели та оповідання. Дуже імпонує його стиль: максимально спрощений, прозорий, не перевантажений модною білібердою, а головне – його несамовита любов до минулого часу, який ще не став далекою історією, а ледь-ледь пригадується. Такі тексти я називаю прозою про «тепле минуле» і, власне, сам працюю в цій тематиці.

Одна дотепна деталь: у 50-х модні дівчатка і хлоп’ятка з різних видавництв дорікали Зінґеру, чого це він пише про часи довоєнної Польщі, про кумедні спіритичні сеанси старосвітських пані чи дотепних провінційних равинів – це ж нікому не цікаво, нині ж доба науково-технічного проґресу, холодильників і комфортну. Як бачимо, модних дівчаток і хлоп’яток 50-х уже ніхто не пам’ятає, а прозу Зінґера про «нікому нецікаві часи» пам’ятають ще й як і в ній є значно більше магії, ніж у холодильниках.

З фахової літератури (хоча в кожного свої пріоритети) можу порадити книжку Діани Клочко «65 українських шедеврів. Визнані й неявні». Мені особисто в нашій гуманітаристиці завжди бракувало проговорювання мистецької тематики, тому, сподіваюся, книжка пані Діани стане флагманом для нового тренду.

Щодо хаотичного читання, яке я сильно люблю, то це справа інтимна.

Що плануєте прочитати найближчим часом?

Планую читати кілька праць французької психоаналітикині Франсуази Дольто. Імпонує її ідея, що бажання створює людину. Ідея, на перший погляд, проста й очевидна. Це ідея боротьби наперекір усьому. Подібну ідею я зараз втілюю в новому романі, тому дуже важливо опрацювати фахову літературу.

Також планую читати Мартіна Еміса, зокрема роман «Вагітна вдова». Потім візьмуся за «Плоть і кров» Майкла Каннінгема.